Телек, Аліса і СOVID19

Пам'ятаю, коли була малою, телевізор у нас удома вмикався зранку, а вимикався аж пізно ввечері, коли ми з мамою йшли по своїх спальнях. Телек для мене тоді створював якийсь затишний звуковий фон удома. У ранкових програмах ведучі жартували, дуркували, запрошували цікавих селебріті і щодня зачитували гороскоп. Пригадую, я дуже дратувалася, коли саме на рибах, мама гукала з кухні чи раптово вмикала фен і я пропускала пророцтво на сьогодні. Вдень безперебійно працювали музичні канали — я завжди була в курсі всіх музичних новинок. А ввечері - довгождані "Кадети". На половині серії завжди починалася рекламна пауза. Це мене заспокоювало, оскільки означало, що ще точно не менше пів години нірвани попереду.

У 2014 наш телевізор, як і у більшості українців тоді, транслював один канал - новин і прямих трансляцій з майдану. Мене жахало те, що відбувалося і те, що це діється зовсім поруч. Пам'ятаю цю темну атмосферу досі. Відчуття несправедливості й страху, який вибивав з колії. Всі думки зосереджувалися навколо цих подій і змушували мене жити в перманентному неспокої.

Тієї страшної зими у мене з'явилася Аліса. Якось спонтанно ми з мамою вирішили зателефонувати за оголошенням, у якому йшлося про те, що роздають щенят. Залишилося одне. Це доля! Ми одразу ж поїхали за крихіткою. Я досі пам'ятаю, як вона всю дорогу тремтіла у мене на руках — швидше від стресу, ніж від холоду. Алісі був місяць. Ніколи раніше я не бачила таких маленьких песиків. Вона рухалася незграбно і кумедно, ніби желе, яке відростило лапки і втекло з тарілки, а її гавкіт нагадував пищання мишки. Вона всього боялася і ледь не щометра лишала продукти життєдіяльності, тому я цілий день слідувала за нею не випускаючи ганчірку з рук. Одного разу Аліса зникла. Ми обнишпорили всі закутки у квартирі, утім її не було ніде. Песик не відгукувався на звук. Стурбовані ми з мамою сіли на кухні. Саме працювала пральна машина... Почали лізти дурні думки в голову і через секунду ми вдвох витріщалися в те віконечко, сподіваючись не побачити серед одягу Алісине вухо...

Та я, власне, про що. У мене з'явилася Аліса — моя сфера впливу. Я включилася в те, що від мене залежало. І автоматично перестала паритися ситуацією, на яку впливу, як дитина, не мала абсолютно. Та жахлива історія з майданом завершилася без моєї участі і моїх уболівань з цього приводу. А якби всі були включені у свої сфери впливу, то тієї жахливої історії й не було б. Ну ок, це вже утопія.

Наразі у світі розгорнулася важка історія з коронавірусом. Але чи пандемія входить до вашої сфери впливу? Глобально. Чи можете конкретно ви зараз допомогти італійцям? Чи якось повпливати на ситуацію в Америці? Є речі вам підвладні, а є такі, на які ви впливу не маєте. До таких лишається тільки обрати конструктивне ставлення. Як ви наразі можете повпливати? Залишатися вдома. Дотримуватися гігієни. Не падати духом.

У нашому мінливому світі неможливо бути щасливими, якщо не вмієш допомогти собі переживати треш.

А якщо геть не під силу взяти себе в руки і зберігати спокій — заведіть собі теж Алісу.

До речі, історія з Алісою закінчилася добре. Вона залізла в "гамак", що сформувався із простирадла з резинками на краях, що трохи звисало з ліжка і, затишно влаштувавшись там, спала.